До уваги батьків! (2)

Як мають реагувати батьки

Зазвичай батьки дізнаються про конфліктну ситуацію від вихователя до того, як дитина все розповість сама. Нерідко батьки розцінюють розповідь педагога як істинне твердження. Тож перш ніж вислухати сина чи доньку вони нерідко вже мають хибне уявлення про ситуацію й безпідставно звинувачують дитину.

Маємо парадоксальну ситуацію: зазвичай дорослі відмовляють у презумпції невинуватості власній дитині, тобто відмовляють у тому, що є непорушним правом кожної людини.

Батьки  повинні усвідомлювати, що вихователь не може за долі секунди правильно оцінити ситуацію й зрозуміти, що трапилося насправді і хто винен. Тож цілком можливо, що педагог може помилитися і насварити чи покарати невинну дитину. Найкраща стратегія батьківської поведінки в такій ситуації — мінімум критики і максимум підтримки.

Умовно можна виділити два типи учасників конфлікту: «дитина-агресор» і «дитина-жертва». Та не кожна «жертва» чи «агресор» є ними насправді. Це лише маркери дорослих, які вони змалечку прищеплюють дитині.

Дитина-жертва

Зазвичай у ролі жертви постають діти з різним досвідом. Зокрема, скривдити можуть дитину, яка:

·         не змогла опиратися агресору;

·         не опинялася раніше у конфліктних ситуаціях;

·         опинялася у конфліктних ситуаціях, але дорослі не навчили її адекватно реагувати на зазіхання та образи ровесників.

Перш ніж з’ясувати подробиці конфлікту, батьки мають створити атмосферу емоційної захищеності, тобто забезпечити:

·         тактильний контакт — обійми, поцілунки тощо;

·         відверте спілкування — якщо дитина готова поділитися переживаннями.

Аби спілкування з дитиною було ефективним, батьки, насамперед, мають навчитися адекватно і помірковано сприймати все, що відбувається у їхньому житті. Лише тоді дорослі зможуть навчити дошкільника захищатися та спокійно ставитися до життєвих негараздів. Під час спілкування батьки мають пояснити дитині, що трапляється різне: «Так, життя буває несправедливим…», «Певна річ, не всі поводяться так, як я тебе вчив (-ла)», «Незавжди можна передбачити поведінку іншої людини, це цілком природно…» тощо.

Що частіше батьки будуть говорити з дитиною на життєві теми, то ліпше протікатиме процес її дорослішання. Така дитина не матиме невротичних розладів, спокійно сприйматиме навколишню дійсність та усвідомлюватиме цінність кожної хвилини життя.

Дитинство — найліпша пора, аби навчитися жити тут і зараз: із величезною насолодою ласувати прохолодним морозивом, сміятися досхочу, бігати наввипередки з мамою та кататися на велосипеді з татом. Тобто радіти кожній хвилині!

Конфлікти з віддалено значимими фігурами — це абсолютно нормально і природно. Це не добре і не погано. Це природний процес зростання та соціалізації дитини.

Дитина-агресор

Якщо дитина помилилася, вона потребує підтримки близьких дорослих. Усвідомлювати власну неправоту психологічно тяжко. І особливо — якщо дитина об’єктивно була не права. Сором — найболючіша емоція.

Агресія в дитячому віці — інструмент самозахисту. Дитина не знає, як їй обстояти права на територію, свої бажання чи власне Я. Насамперед, це мають розуміти близькі дорослі. І сором’язлива дитина, і забіяка однаково потребують любові, підтримки та схвалення, адже всім і завжди потрібен безпечний та наповнений любов’ю простір.

У будь-якій конфліктній ситуації кожна дитина — як «жертва», так і «агресор» — має знати та відчувати, що завжди є місце, де її зрозуміють і любитимуть, незважаючи ні на що. Тоді, навіть у більш усвідомленому віці, вона не матиме спокуси захищатися від несправедливості зовнішнього світу засобами зла та насилля.

Тож аби гармонізувати міжособистісні взаємини між дошкільниками, дорослі мають спілкуватися з дітьми. Батькам варто говорити з дитиною, яка потрапила в неприємну ситуацію, обговорювати її почуття та ставлення, говорити про радісне і приємне, спілкуватися завжди і всюди. Лише тоді, коли дорослі навчать дитину усвідомлювати та вербалізувати власні емоції, вони зможуть спокійно відпустити її у самостійне, незалежне, а головне — впевнене та щасливе життя.

Адаптація до освітнього процесу — це пристосування психіки школяра до нового режиму, перебудова його пізнавальної, мотиваційної і емоційно-вольової сфер. Перший «адаптаційний досвід» дитина отримує в дитячому садку, наступні — в першому та п’ятому класах школи Супровід адаптації школярів у загальноосвітньому навчальному закладі здійснюють працівники психологічної служби, зокрема практичний психолог. Окреслимо основні причини «адаптаційних труднощів» та визначмо орієнтовний алгоритм супроводу учнів у період адаптації. Читайте за темою в електронному журналі Тренінг для активізації внутрішніх ресурсів і збереження психологічного здоров’я педагогів Аби не було абабагаламаги, або Розвиваємо мовлення Аби знали що й чому, або розвиваємо мисленнєві процеси Адаптація першокласників: криза 6-7 років Вступ до школи та адаптація в навчальному закладі спричиняють докорінну перебудову способу життя і діяльності дитини. Криза 6-7-ми років збігається з початком шкільного життя. У першокласника зберігається мислення дошкільника та переважає мимовільне запам’ятовування — головним чином того, що зацікавило, а не того, що необхідно. Психологічний вік, за визначенням Льва Виготського, є новим типом будови особистості та її діяльності. Це ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на певному віковому етапі. Вони визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку. Вікові особливості першокласників Успішність школярів у середніх та старших класах залежить від того, як відбувалася адаптація до умов навчально-виховного процесу в початкових класах. Статті до теми Першокласник і залипання клавіші «Esc» Шкільний консиліум задля адаптації першокласників Які батьківські збори в початковій школі ефективні

Джерело: https://www.pedrada.com.ua/article/1665-abi-ne-zagubilisya-v-shkol-adaptatsya-uchnv-pershih-ta-pyatih-klasv

Будь-яке використання матеріалів можливе лише за наявності гіперпосилання.